Ігор Блистів і Лакі: щодня в офісі

Їхня історія почалася з ЛКП «ЛЕВ». Роман з дівчиною Дашею ходив туди вигулювати песиків. Він завжди любив собак і мріяв про такого друга. Поки не міг дозволити собі чотирилапого, ходив гуляти з тваринами у притулок. 

Під час одного з візитів Роман побачив його — Гуфі, метиса породи джек-расел-терʼєр. «Вже як погуляли, я пройшовся по вольєрах і в одному з них, дивлюсь, така кнопка маленька сидить, — пригадує Роман. — На нього ще одягнули безрукавку таку десь з вівчарки, він був дуже милий. Дивився на нас, хвостиком махав. У цій безрукавці такий безпорадний взагалі був. Він нам сподобався і наступного дня ми вже забрали його гуляти». 

Тоді працівники попередили, аби Роман був обережний з собакою, бо той неспокійно реагує на чоловіків. Утім знайомство минуло добре, пара гуляла з чотирилапим кілька разів впродовж місяця. Це був листопад 2022 року. Різдво, 25 грудня, Гуфі зустрічав вже з ним — це був його перший день у новій родині. 

Історія Гуфі непроста. Його підібрали на вулиці у Львові. Роман і Даша були другими, хто забрали його з притулку. Першою була сімʼя з дитиною. Спочатку все було гаразд, а потім — Гуфі повернули. 

Цю історію Роману переповіли вже тоді, коли Гуфчанський, ще так його називає, жив з ними три місяці: «Гуфі вкусив когось з цієї сімʼї, не памʼятаю кого. Нам розказували, що цей чоловік, за те, що собака агресувала, бив його електрошокером. Дійшло до того, що ці люди ховалися від пса на ліжку, бо боялися. Подзвонили до працівників ЛКП і ті знову забрали його до притулку».

Перші два тижні спільного життя минули добре. Гуфі освоївся, виборов собі право лежати на дивані і спати в ліжку з новими петперентами. Дозволили йому лише тому, що в протилежному випадку пес вив під дверима, як вовк на повню. Але якось Гуфі вкусив дівчину: «Дарія його випадково зачепила ногою на дивані. І він, як я вже зараз розумію, сприйняв це як атаку на нього і почав захищатися, — згадує Роман. — Покусав ногу до крові. Істерика. Ми якось його відігнали. Закрили в спальні. Двоє сидимо в кімнаті. А що робити? Обробили рану і зрозуміли, що нам треба кінолог».

Вони рік працювали з кінологом, але випадки агресії зі сторони Гуфі все ще траплялися. Якось Роман навіть думав, чи не знайти для Гуфі інше місце для життя. Не соромиться цих думок, бо тоді це було питанням їхньої безпеки. Але вони з Дашею не здалися і далі працювали, більше дізнавалися одне про одного, звиклися. 

«Постійно треба не собаку вчити, а й себе. Треба розуміти, який в нього характер, бо в кожного собаки він геть інший. Дивитися, як він ставиться до інших людей. Гуфі досі, до прикладу, не любить чоловіків в чорних шапках, — ділиться Роман. — Особливо зимою. Можливо коли він жив на вулиці, якийсь мужик його вдарив. Бо в Гуфі є підозра на перелом двох передніх лапок. Ми цього не досліджували, але лікарі, коли ми на обстеження його приводимо, кажуть, що в нього, походу, був перелом». 

Нині Гуфі вже п'ять років. Він схожий на поважного пана і не такий активний, як був раніше. Його патперенти не живуть разом. Гуфі залишився з Дашею, але Роман часто забирає його до себе і допомагає. «Я думаю, що повністю у нього не буде довіри до людей вже ніколи. Але до мене і до Дашки він звик. Ми знаємо його кордони. Важливо вивчити кордони собак. І не давати порушувати йому свої, — рекомендує Роман. — Це як з людьми, тільки собака не може сказати про свої кордони. Тут треба на власних якихось болях і переживаннях їх вивчати».

Що любить Гуфі? Їсти з землі і випрошувати їжу зі столу у гостей. Любить чухатися. Сильно. Коли йому замало чухів, активно просить більше лапою або мордочкою. А ще — має велику симпатію до взуття. Щоправда лише до лівого з пари, і лише до Дашиного. Гуфі не гризе його, лише виставляє посеред кімнати, аби красувався, чи несе собі в лежак.