Зазвичай, коли йдеться про адопцію дорослого пса, це викликає більше сумнівів, ніж якщо мова про те, аби завести цуценя. Розглядаючи етапи росту кожного песика, важливо розуміти його індивідуальність. Здається, що цуценята більш піддатливі — такий собі пластилін, з якого можна ліпити, незалежно від породи. Цікаво, що цуценят до підліткового віку розбирають швидше за інших собак. Чи це справді так? У чому особливості? Спробуємо розібратися. 

У більшості людей адопція собаки в дорослому віці викликає побоювання. Чому? Існує думка, що дорослі собаки потребують підвищеної відповідальності. Нам здається, що з цуценятами буде простіше і що в такому віці їх легше привчати до нового способу життя. Цуценята сприймаються як «чистий аркуш», тоді як дорослих собак через поширені упередження вважають менш гнучкими у навчанні. 

На формування поведінки, незалежно від породи собак, впливає середовище. Те, у яких умовах і до яких правил звикають цуценята, визначатиме, якими дорослими собаками вони стануть. 

Але не слід забувати, що ми також неідеальні. Немає гарантій, що нам вдасться сформувати довіру яка впливатиме на стосунки петперента і чотирилапого. Це у свою чергу визначить, чи сформується у вихованця навичка залишатися наодинці. Можливо, навпаки — ваша тривожність та страх комунікації собаки з іншими зробить чотирилапого реактивним. 

Окрім того, варто враховувати генетику. Якщо родина пса поколіннями жила на вулиці — вони якось там вижили. Можливо, саме завдяки поведінці, яка вам не дуже до вподоби. 

Тож взяти цуценя чи обрати співжиття з дорослим собакою? Дослідимо переваги і недоліки кожного з варіантів та розкажемо практичні поради.