Їхня історія почалася з ЛКП «ЛЕВ». Роман з дівчиною Дашею ходив туди вигулювати песиків. Він завжди любив собак і мріяв про такого друга. Поки не міг дозволити собі чотирилапого, ходив гуляти з тваринами у притулок. 

Під час одного з візитів Роман побачив його — Гуфі, метиса породи джек-расел-терʼєр. «Вже як погуляли, я пройшовся по вольєрах і в одному з них, дивлюсь, така кнопка маленька сидить, — пригадує Роман. — На нього ще одягнули безрукавку таку десь з вівчарки, він був дуже милий. Дивився на нас, хвостиком махав. У цій безрукавці такий безпорадний взагалі був. Він нам сподобався і наступного дня ми вже забрали його гуляти». 

Тоді працівники попередили, аби Роман був обережний з собакою, бо той неспокійно реагує на чоловіків. Утім знайомство минуло добре, пара гуляла з чотирилапим кілька разів впродовж місяця. Це був листопад 2022 року. Різдво, 25 грудня, Гуфі зустрічав вже з ним — це був його перший день у новій родині. 

Історія Гуфі непроста. Його підібрали на вулиці у Львові. Роман і Даша були другими, хто забрали його з притулку. Першою була сімʼя з дитиною. Спочатку все було гаразд, а потім — Гуфі повернули. 

Цю історію Роману переповіли вже тоді, коли Гуфчанський, ще так його називає, жив з ними три місяці: «Гуфі вкусив когось з цієї сімʼї, не памʼятаю кого. Нам розказували, що цей чоловік, за те, що собака агресувала, бив його електрошокером. Дійшло до того, що ці люди ховалися від пса на ліжку, бо боялися. Подзвонили до працівників ЛКП і ті знову забрали його до притулку».

Перші два тижні спільного життя минули добре. Гуфі освоївся, виборов собі право лежати на дивані і спати в ліжку з новими петперентами. Дозволили йому лише тому, що в протилежному випадку пес вив під дверима, як вовк на повню. Але якось Гуфі вкусив дівчину: «Дарія його випадково зачепила ногою на дивані. І він, як я вже зараз розумію, сприйняв це як атаку на нього і почав захищатися, — згадує Роман. — Покусав ногу до крові. Істерика. Ми якось його відігнали. Закрили в спальні. Двоє сидимо в кімнаті. А що робити? Обробили рану і зрозуміли, що нам треба кінолог».

Вони рік працювали з кінологом, але випадки агресії зі сторони Гуфі все ще траплялися. Якось Роман навіть думав, чи не знайти для Гуфі інше місце для життя. Не соромиться цих думок, бо тоді це було питанням їхньої безпеки. Але вони з Дашею не здалися і далі працювали, більше дізнавалися одне про одного, звиклися. 

«Постійно треба не собаку вчити, а й себе. Треба розуміти, який в нього характер, бо в кожного собаки він геть інший. Дивитися, як він ставиться до інших людей. Гуфі досі, до прикладу, не любить чоловіків в чорних шапках, — ділиться Роман. — Особливо зимою. Можливо коли він жив на вулиці, якийсь мужик його вдарив. Бо в Гуфі є підозра на перелом двох передніх лапок. Ми цього не досліджували, але лікарі, коли ми на обстеження його приводимо, кажуть, що в нього, походу, був перелом». 

Нині Гуфі вже п'ять років. Він схожий на поважного пана і не такий активний, як був раніше. Його патперенти не живуть разом. Гуфі залишився з Дашею, але Роман часто забирає його до себе і допомагає. «Я думаю, що повністю у нього не буде довіри до людей вже ніколи. Але до мене і до Дашки він звик. Ми знаємо його кордони. Важливо вивчити кордони собак. І не давати порушувати йому свої, — рекомендує Роман. — Це як з людьми, тільки собака не може сказати про свої кордони. Тут треба на власних якихось болях і переживаннях їх вивчати».

Що любить Гуфі? Їсти з землі і випрошувати їжу зі столу у гостей. Любить чухатися. Сильно. Коли йому замало чухів, активно просить більше лапою або мордочкою. А ще — має велику симпатію до взуття. Щоправда лише до лівого з пари, і лише до Дашиного. Гуфі не гризе його, лише виставляє посеред кімнати, аби красувався, чи несе собі в лежак.

Знайомтеся, це Лакі. Вона — на 100 відсотків офісна собака. Саме так улюбленицю представляє Ігор Блистів, директор з маркетингу та інновацій Kormotech. 

Лакі щодня приходить з Ігорем на роботу і проводить тут більше часу, ніж вдома зі сім'єю. Вона носить неофіційний титул «Найспокійніша собака офісу», але водночас тримає свої кордони. 

Коли їй потрібно щось зробити, наприклад, погуляти, поки петперент на робочій зустрічі, Лакі знайде того чи ту з колег у компанії, хто має час, скомунікує щодо своєї потреби і врешті піде гуляти. 

На одному поверсі разом із Лакі щонайменше чотири собаки щодня. Деколи чотирилапих співробітників більше. Ще кілька собак на одному з інших поверхів в офісі. Вони всі навчилися між собою спілкуватися. 

«Є собаки, які між собою дуже добре комунікують. Є собаки, які привіталися, і далі  кожна йде у свій кабінет і проводить там більшість часу. Хоча є одне місце, де вони всі збираються, особливо, коли обід. Це офісна кухня, бо вони мають велику надію, що їм щось перепаде», — розповідає Ігор. 

Він з дитинства мріяв про собаку. Завжди хотів вест-хайленд-вайт-тер'єра. Лакі зʼявилася вже у його дорослому віці. Імʼя собаці вибирала донька. Вдома улюбленицю ще часто називають Лака або Лака-собака.

«Вона дуже комунікабельна! В мене складається стійке враження, що людей вона любить більше, ніж собак», — ділиться Ігор. Під час прогулянки Лакі вітається з іншими чотирилапими, але більше часу проводить біля їхніх петперентів. Офісна собака, як-не-як. 

В основому Лакі їсть сухий корм. Любить снеки і обожнює лосось. У дні, коли сімʼя має його на сніданок, Лакі особливо уважно стежить, аби кілька шматочків дісталося їй.