Чули про пухнастиків, які живуть у музеях? Маємо три розповіді — з Флориди, Вірджинії та Одеси.

Це історія Ванджі і її петперентки Оленки, яка вирішила подарувати дім маленькій киці в Берліні. Знайти кошеня тут — справжній виклик. Шелтери працюють обмежено, безпритульних тварин у класичному розумінні майже немає, а більшість доступних котиків уже дорослі. І ще одна складність: якщо в тебе немає іншого кота, знайти малюка дуже непросто, бо зазвичай віддають перевагу тим, у кого вже є пухнастий друг. Оленка мріяла про маленьку дівчинку-кицю, з якою можна було б пройти всі радощі й виклики дорослішання разом. Коли вже майже здалися, отримали дзвінок від мами. Вона розповіла, що в українській сім’ї за містом, у кемпінгу, кішка народила п’ятеро кошенят. Вони були хатні, але мама-кішка мала доступ до вулиці. Ми поїхали подивитись — і серед п’ятьох обрали ту, що зачепила нас лапками за руку. Так у нас з’явилася Ванджі. Це було влітку 2022 року. Мама Ванджі — невеличка чорно-біла кицька, яку родина взяла ще в Польщі. Вона звичайна, дуже мила й лагідна. А ось тато, можливо, — німецький лісовий кіт. Це лише здогад, але зважаючи на розміри Ванджі, він цілком імовірний. Адже мама — маленька, а Ванджі виросла великою й потужною. Кошенят відлучили дуже рано: їм було лише по місяцю. У мами почалося запалення, бо малюки кусали її під час годування. Нас попросили забрати кошеня раніше, ніж планувалося. Ми купували суміші, вигодовували її з пляшечки. Вона завжди була дуже голодною, прогризала навіть соски — і це було смішно й трішки сумно водночас. Її забарвлення — tortoiseshell, тобто сіро-буро-малинове, з помаранчевими, чорними й білими вкрапленнями. Народилася 15 червня 2022 року.