Ротвейлер: історія породи, особливості собаки та догляд

Історія породи ротвейлер

Вважають, що історія цих собак бере початок ще з часів Римської імперії. Просуваючись через Альпи на північ, римські легіони використовували великих молосоподібних собак для охорони, перегону худоби і навіть як бойових псів. Ці собаки мали масивне тіло, силу і врівноважений характер, що дозволяло їм витримувати суворі умови.

Коли римляни дійшли до території сучасної Німеччини, у районі міста Ротвайль (земля Баден-Вюртемберг) сформувався великий торговий пункт. Там щотижня проходили ярмарки худоби, а м’ясна промисловість була одним із головних видів торгівлі. Тут відбулася адаптація собак вже під місцеві завдання. Молоси не тільки переганяли стада, а й охороняли майно, допомагали тягнути візки з м’ясом та молочними продуктами.

Є свідчення, що м’ясники прив’язували гаманці з виторгом до нашийників собак. Вважали, що жоден злодій не ризикне наблизитися до такого охоронця (спойлер: обовʼязково дочитайте до кінця). 

Від назви міста собака отримала ім’я — ротвейлерський м’ясницький собака (Rottweiler Metzgerhund).

У XIX столітті порода опинилася на межі зникнення. Попит на робочих псів різко впав. Проте у цей час поліція та армія виявили потенціал ротвейлерів як службових собак: вони були сильними, витривалими і швидко навчалися. Завдяки зусиллям ентузіастів, у 1907 році в Німеччині створили перший клуб ротвейлерів, робота якого сприяла уніфікації стандарту породи. 

Згідно з FCI (№147), ротвейлер — собака середнього чи великого розміру. Міцний, але пропорційний. Зріст у пса 61-68 см, а вага — 45-60 кг. А от у дівчинки-собаки ріст в межах 56-63 см, а вага — 35-48 кг. 

Голова масивна, пропорційна до тіла, з виразною потужною щелепою. Очі середнього розміру, темно-карі. Вуха теж середнього розміру, висячі, трикутні. Шерсть коротка, щільна, з густим підшерстям. Чорне забарвлення з чіткими рудо-коричневими підпалинами.

Здоровʼя і ротвейлер: чого очікувати від цієї породи собак?

Стандарт неодноразово підкреслює силу, витривалість та врівноважений темперамент. Втім, генетичні захворювання не оминули й цих здоров'яків. Далі розповідаємо, до яких захворювань ротвейлер має схильність, аби забезпечити належний догляд і ранню діагностику.

Дисплазія кульшових суглобів (CHD)

Симптоми:

• кульгавість (часто після навантаження);
• небажання стрибати/підійматися сходами;
• «гойдання» тазом;
• біль; 
• зниження витривалості.

Які причини цього захворювання? Для ротвейлерів описано суттєву спадкову компоненту та значущу роль пасивної розхитаності суглоба. Тобто до генетики важливо додати ще й фактори росту та маси тіла.

Для діагностики необхідний огляд ортопеда, рентгенографія за протоколом офіційних комісій (OFA/FCI), методики оцінки лакситету (PennHIP, шкала DI). Повторні знімки в 8–12 місяців для відстеження розвитку проблеми. Прогноз варіабельний: від безсимптомного носійства — до болю й остеоартриту, що прогресує. Свідомий селекційний відбір може знижувати поширеність у популяції. 

Що робити, якщо проблема є: 

• контроль маси тіла. Зайва вага — зайва робота слабкого місця;
• регулярні фізичні навантаження (плавання, рівний крок) для підтримання м'язової маси, «регулярні» в цій фразі основне слово; 
• ранній скринінг (контроль з чотирьох місяців) з подальшим планом фізреабілітації. Якщо щось потрібно змінювати, то вже після 4 місяців ортопед зможе виявити ризики;
• контроль болю — протизапальна терапія чи знеболювальне залежно від складності захворювання.

Дисплазія ліктьових суглобів (ED)

Симптоми захворювання:

• періодична кульгавість, що прогресує, на передніх кінцівках;
• біль у лікті;
• скутість після відпочинку;
• відмова від активності.

У ротвейлерів фіксується доволі висока частота дисплазії ліктьових суглобів, особливо серед тварин без племобмежень. Через дефекти кістки та хряща навантаження розподіляється нерівномірно. Відтак виникають тертя та біль, які призводять до розвитку артрозу. 

Щоб діагностувати, потрібен огляд ортопеда, рентген у стандартизованих проєкціях. Можлива КТ/артроскопія при підозрі на фрагментацію медіального вінцевого відростка чи інші компоненти ED.

Прогноз: від доброї контрольованості (при ранній діагностиці, починаючи з чотирьох місяців корекції) — до хронічного болю і остеоартриту. При необхідності, після хірургічного втручання можливе суттєве покращення якості життя.

Що робити:

• контроль ваги;
• регулярні дозовані навантаження та фізіотерапія;
• співпраця з ортопедом, починаючи з чотирьох місяців; 
• знеболення за потреби.

Вроджений субаортальний стеноз (SAS) 

Симптоми:

• важко переносить навантаження, собака швидко втомлюється на прогулянках;
• задишка;
• при аускультації ще в дитинстві лікар може почути шум; 
• у складних випадках — ризик раптової смерті.

Вважається спадковою хворобою. Це звуження області під аортальним клапаном, що перешкоджає нормальному відтоку крові з лівого шлуночка в аорту.

Для діагностики потрібна консультація ветеринарного кардіолога, ехокардіографія з доплером, ЕКГ, рентген для допомоги виявлення розміру серця. Прогноз варіює: від безсимптомного — до ризику аритмій і раптової смерті при складних формах захворювання. Медикаментозна терапія може знижувати ризики.  

Що робити? Скринінг молодих тварин з шумом серця у кардіолога. Симптоми може побачити терапевт під час звичайного прийому, тож не ігноруйте його рекомендації. А ще — індивідуальний план активності, терапії, контролю. 

Остеосаркома (OSA) 

Симптоми: 

• болісне утворення в кістці (часто плечова/променева/стегнова);
• кульгавість;
• набряк;
• інколи патологічний перелом.

Причиною захворювання є генетична схильність, яку пов'язують із певним мутаціями, що регулюють розподіл клітин та контроль апоптозу. Великий розмір та швидкий ріст собаки створює більше шансів для помилок у поділі клітин під час формування кісток. Найчастіше виникає у ротвейлерів віку 4-5 років.

Діагностувати допоможе рентген ураженої кістки, комп'ютерна томографія, біопсія/гістологія, можлива візуалізація грудної клітини для метастазів і, звичайно, консультація онколога. 

Це агресивна пухлина з раннім метастазуванням. Ампутація кінцівки та хімієтерапія суттєво продовжують життя. Втім повне виліковування досить рідкісне.

Що робити:

• не ігнорувати маленькі проблеми, будь-яка «незрозуміла» кульгавість у ротвейлера — це привід для негайної рентгенодіагностики;
• при діагнозі — обговорити з онкологом варіанти (ампутація/зберігаюча хірургія, хімієтерапія, паліативне знеболення);
• вчитися бачити і контролювати біль у своєї собаки. 

Ювенільний ларингеальний параліч і полінейропатія 

Симптоми виникають у цуценят на першому році життя. Серед них: 

• порушення голосу/осиплість;
• задишка; 
• атаксія;
• слабкість кінцівок;
• знижені рефлекси;
• можливі офтальмологічні проблеми. 

Хвороба швидко прогресує. Її причиною є аутосомно-рецесивна мутація, яка призводить до руйнування нервів, функції яких не відновлюються.  

Для діагностики необхідні огляд та консультація невролога, електродіагностика, можливо ДНК-тест на мутацію для підтвердження.

Прогноз несприятливий: прогресуючий перебіг захворювання, летальне ускладнення дихання, ефективного лікування якого наразі немає. Застосовують терапію та хірургію гортані у поодиноких випадках. Найнадійніший спосіб — генетичні тести та виведення з розведення носіїв хвороби.

Що робити:

• за підозри — терміново звертатися до невролога; 
• заводчикам — обов’язково робити ДНК-тестування тварин.

Розрив передньої хрестоподібної зв’язки 

Серед симптомів:

• раптова кульгавість тазової кінцівки;
• біль у коліні;
• позитивний «передній висувний симптом»;
• якщо проблема хронічна, фіброзна частина суглобної капсули стає більшою;
• остеоартрит.

Причини хвороби — породний ризик. У великих порід виникає через надмірну масу. Є деякі дані, що стать та кастрація теж впливають. У ретроспективних роботах ротвейлери мають один із найвищих ризиків як для одиничного, так і двобічного ураження. 

Для виявлення необхідна консультація ортопеда з ортопедичними пробами (висувний симптом, тест компресії голені), рентген для виключення перелому чи з'ясування ступеня остеоартриту; іноді, особливо у собак зі значною мʼязовою масою, МРТ/артроскопія.

Без хірургії часто формується хронічний остеоартрит, а після неї можна очікувати на якісний функціональний результат за умови повноцінної реабілітації. 

Що робити:

• контроль ваги;
• уникати різких несистемних навантажень;
• за підозри — швидко звертатися до ортопеда;
• враховувати ризики двобічного ураження;
• виконувати програму реабілітації.

Офтальмологічні проблеми повік (ентропіон/ектропіон) 

Серед симптомів:

• сльозотеча;
• блефароспазм;
• почервоніння;
• рецидивуючі кератити/виразки рогівки через виверт/заверт повіки.

Причиною захворювання є генетична схильність. Для ротвейлера рекомендовано крупними племклубами виведення з розведення собак з офтальмологічними проблемами.  

Діагностувати можна завдяки консультації офтальмолога, флюоресцеїнової проби, оцінки положення повік.

Прогноз добрий після хірургічної корекції. Не затримувати операції до >1 року при виражених симптомах. 

Що робити:

• при сльозотечі/болю — звертатися до офтальмолога;
• не покладатися лише на мазі при вираженому завороті;
• планувати корекцію.

Виховання ротвейлера: що варто знати про поведінку цієї собаки?

Тепер уявіть: як діяти, при такому переліку захворювань та масі і силі ротвейлера, якщо пес не дозволяє із собою нічого робити? 

Поведінка ротвейлерів у класичному варіанті — немов казка. Взагалі це достатньо врівноважені собаки, які полюбляють як навчання, так і взаємодію з людиною в цілому. Однак це «золота класика», й дуже добре, якщо у вас такий варіант.

Серед ротвейлерів агресія входить у список найпоширеніших причин звернення до ветеринарів у Британії. Найбільше зафіксовано випадків через агресію та страх до сторонніх. Проте якісні племінні програми суттєво знижають ці прояви. 

Найбільше проблем виявляють у собак без перевіреного родоводу, водночас лінії зі спеціальним тестуванням мають кращі профілі. 

Симптоми:

• страх перед незнайомцями (stranger-directed fear);
• страх поза соціальним контекстом (non-social fear);
• агресія до незнайомців (stranger-directed aggression);
• агресія до інших собак (dog-directed fear/aggression).

Петперенти повідомляють про гавкіт, рик або захисні реакції в ситуаціях, коли собака зустрічає незнайомих людей чи собак. 

За даними VetCompass, у ротвейлерів агресія фіксується у ~7,5% (самці частіше за самок), поруч із надмірною масою, отитом і дегенеративними суглобовими хворобами як звичні записи.

Важливо пам'ятати, що хронічний біль (у суглобах та спині) підвищує чутливість до шумів і тривожність в цілому. Больові тригери «підсилюють» захисні контури поведінки. Оглядові й експериментальні роботи підтверджують зв’язок болю і проблемної поведінки. Це особливо важливо враховувати у роботі з улюбленцем через високі ризики захворювань опорно-рухового апарату. 

Що робити, якщо у ротвейлерів виникає проблемна поведінка? 

При перших проявах зміни поведінки у чотирилапого варто провести медичний скринінг болю. Це ортопедичний огляд та рентген (таз, лікті, коліна), а далі — рухатися за рекомендаціями лікаря. 

Важливою складовою цього процесу є соціалізація і навчання. Це важливо для всіх, але для собаки такої ваги та сили як ротвейлер ще важливіше

Варто працювати з фахівцями з поведінки чотирилапих для більшої керованості та формування необхідних навичок у міського собаки. 

Як годувати ротвейлера?

Базовий принцип — не перегодовувати. Оцінювати раціон індивідуально, уникати надмірної калорійності і «саморобних» незбалансованих дієт без прорахунку. 

У годуванні цуценяти звертайте увагу на два критичних чинника — енергія і співвідношення кальцію та фосфору. Надлишок калорій і дисбаланс цих елементів підвищує ризик ортопедичних проблем у великих порід. Тобто це повинні бути спеціальні раціони для цуценят великих порід без додаткового кальцію «зверху», якщо це не порекомендував ветеринарний лікар. 

Під час годування дорослого собаки важливо підтримувати кондицію 4–5 із 9. Варто контролювати порції, керувати активністю і змінювати дієти за порадою лікаря. Краще уникати «сирих»/домашніх схем без розрахунку дієтолога.

Догляд за ротвейлером: що важливо знати про цю породу?

Ротвейлер має коротку подвійну шерсть, яка для багатьох неочікувано потребує вичісування 2-3 рази на тиждень та купання за потреби. 

Важливий регулярний огляд вух, бо схильність до отиту — реальна. Раз на тиждень буде достатньо, щоб побачити зміни у виділеннях та вчасно звернутися до лікаря. Регулярний догляд за очима допомагає моніторингу можливих офтальмологічних захворювань. 

Обрізання кігтів рекомендують робити раз на 10-14 днів, а гігієну ротової порожнини щодня. Втім ці два пункти не відрізняються від потреб у догляді, як й у інших собак. 

Згаданий на початку матеріалу ротвейлер ходив на заняття захисту петперентки та її речей. Якось на змаганнях, коли як раз перевіряли захист особистих речей без присутності петперентки фігурант підійшов до собаки й дістав шматок торта (так, справжній торт).

Звичайно, план був, аби собака відмовилася від їжі, але пес радісно став їсти торт, тим часом фігурант спробував взяти рюкзак. Врешті, у торті були всі! Бо чотирилапий намагався «пожерти» костюм інструктора, не проковтнувши торт. Мені здавалося, що ротвейлер був роздратований більше тим, що йому не дали насолодитися їжею, а не тим, що намагалися щось забрати. 

Ці собаки, як і будь-які інші, дуже залежать від того, в якому середовищі будуть рости. Мій знайомий ротвейлер був як Карл з книжки, де пес доглядав за дитиною. Цей «ротті» теж мав у сімʼї дитину, яку супроводжував у пригодах на прогулянках та забезпечував спокій, поки мами немає вдома. Але коли його людина була поруч, то повертав собі право бути великим і трішки незграбним. Цуценям, яке обожнює вчитися. Звичайно, якщо справа не стосувалася їжі.