Дім повен любові

Юта: Бачу ціль — не бачу перешкод

На перший погляд може здатися, що Юта — це німецька вівчарка. Втім вона більше схожа на австралійського келпі. Її сміливо можна називати поважною пані, адже цьогоріч песині виповнилося 15 років. 

Юта — сангвінік чистої води. Легко збуджується, але й швидко заспокоюється. З хорошими фізичними даними і вмінням вчитися. «Вона як екскаватор: я буду копати від цього і аж до того дерева і поступово туди прийду, — розповідає Оксана Галан. — З нею було легко працювати». 

Оксана забрала Юту з вулиці ще цуценям. Декілька місяців намагалася прилаштувати, бо на той момент уже мала собаку Каштанку. На жаль, цієї тваринки не стало два роки тому. «Ці дві собаки були як «замануха» для мене, ніби з усіма ними просто і взагалі нічого не треба робити. Перша як пластилін — бери й ліпи. Друга надавалась до навчання і різних спортивних вправ. Лише коли я більше занурилась у світ собак, то зрозуміла, що не всі такі». 

Юта частково підштовхнула Оксану допомагати іншим краще розуміти своїх чотирилапих. Під час одного з тренувань, собака не хотіла працювати і тодішній тренер порадив привести її додому, відправити на місце і не спілкуватися, аж поки тваринка сама не прийде. Юта не підходила до Оксани 8 днів. Впродовж цього часу собака отримувала необхідний догляд — їжі, воду, гігієнічні прогулянки — але не йшла на контакт. Тоді Оксана зрозуміла, що тут щось не так і варто шукати нових підходів. 

Лік років навчання перевищив десяток: «Тепер в мене фокус на те, щоб передати інформацію іншим. Передати її так, щоб людям було цікаво, а фахівцям — легше почати, бо коли я починала свій шлях насправді не вистачало підтримки. Це робота з твариною і насамперед з людиною, що доволі енергозатратно». 

Аделаїда Філадельфіївна або просто Дела

Вона народилась 8 березня у дворі однієї з багатоповерхівок у Донецьку. У її мами було ще кілька цуценят, але вижила лише вона —  і їй пощастило, що цей двір був біля підʼїзду Оксани. За цією собакою доглядали всім двором. Відходжували, коли та попала під автівку і мала зламану лапку. 

Забрати Делу з собою Оксану вмовила мама, коли вони переїжджали у будинок. Мовляв, буде подвір'я, місце, де спати, а тут залишати не можна, бо пропаде. Оксана сумнівалась, намагалась відмовитися від такої ідеї, але в момент відʼїзду таки забрала Делу з собою. Проте цю собаку таки пасує називати Аделаїдою Філадельфіївною: у неї  характер хорта і зовнішні схожості є.

«Я майже рік її не любила, просто виконувала свої обов'язки, але не було в мене цієї любові, — зізнається Оксана. — А Дела така: окей. Але поступово стали з нею займатися,  стала залучати її до навчання, бо мені було цікаво те, що я вчу використовувати з собаками, які мають іншу породну поведінку.  І якось поступово навчились жити з такою її особистістю». 

Нині Делі вже 14 років. Їй подобається спілкуватися з людьми, але дуже обмежено. У неї власний світ. Вона наче в постійній медитації. Не буде рухатися без нагальних на те причин. А ще вона дуже обережно проявляє свою любов. 

У цей момент в Оксани вже було три собаки: Каштанка, Юта та Дела. Четвертий песик сам вирішив, що буде жити з ними. Як справжній терʼєр. 

Кідді: Випробування

«Я йшла за автівкою в сервіс, а тут він біжить. Я кажу: ні- ні, у мене достатньо собак. Далі біжить поруч. Повторюю йому, а він далі біжить. Тоді кажу: ось якщо дійдеш ось цієї тролейбусної зупинки, тоді подивимося. Він дійшов».

Кідді — терʼєр. Загалом опис на цьому можна завершувати. Перші три роки Оксана переживала багато стресу з ним: то двір розкопає, то потрапить в халепу. «Він дуже винахідливий, — сміється Оксана. — Якщо так йому щось не можна, то він ще й по-іншому спробує. Якщо так заходити не можна, то він з іншого боку спробує». Кідді — це той чотирилапий, з яким вона вчилася терпеливості. 

«Це змінює життя»

Три собаки — це втричі більше любові, але й втричі більше відповідальності.  Про це варто памʼятати. Від моменту, коли у вас зʼявляється чотирилапий, на ухвалення рішення впливатимуть ще й їхні потреби. Наприклад, ви не можете жити будь-де. Обирати житло відтепер доведеться й відповідно до потреб тваринок. Догляд, прогулянки, якісний час з кожним хвостатим — усе це обовʼязково варто враховувати, коли думаєте про більше, ніж одну собаку.

З віком тваринки потребуватимуть частіших обстежень, тобто витрат на ветеринарів. А це — додаткова стаття у бюджеті. Всім своїм клієнтам, які думають завести ще одного улюбленця, Оксана радить добре подумати і зважити всі деталі. 

Іноді люди хочуть взяти другу собаку, аби першій було веселіше. Це відверто погана тактика. Адже всім собакам перш за все потрібна база безпеки — їхня людина. «Мені здається, що краще врятувати одну собаку і дати їй нормальне якісне життя, ніж намагатись допомогти усім, як робила я, — ділиться Оксана. — Так, я намагаюся створити якісне життя для своїх собак, але я відверто скажу — це дуже складно. Це виснажує. Це мене обмежує. І я хочу, щоб люди розуміли, на що вони йдуть, коли хочуть взяти більше, ніж одного цуцика». 

Є чимало випадків, де улюбленці добре ладнають між собою. Як бачимо, історія Оксани цьому підтвердження. Втім варто готуватися до різних сценаріїв. 

Трапляються ситуації, коли тваринки відверто ворогують між собою і не можуть жити в одному просторі. Такі випадки особливо небезпечні, якщо собаки різних розмірів: один може нашкодити іншому. Якщо у вас виникла така ситуація, обовʼязково зверніться до фахівця з поведінки тварин. І не забувайте, що навіть дві маленькі собаки — це все ж дві собаки, два характери, два живих створіння зі своїми потребами. Кожен з них потребує часу і ресурсу.

«Я не уявляю, як це повертатися додому, де тебе не чекає собака»

Попри всі виклики, Оксана вдячна своїм улюбленцям. Частково це вони побудували її шлях: бажаючи зробити їхнє життя кращим, вона здобувала знання, якими тепер ділиться з іншими. А ще — Юта, Дела і Кідді дають їй відчуття спокою і стають розрадою у важкі хвилини.

«Немає для мене нічого дієвішого, ніж полежати із собаками, які просто будуть поруч чи щось собі робити. Це шалений обмін енергією, я його відчуваю майже матеріально. А ще — вони нестримно радіють усім дрібницям. Вчать тебе теж насолоджуватися простими речима».

Одна історія замість тисяч презентацій

«Десь в 4 роки мама привела мене в цирк. У цих старих програмах під час другої частини завжди виводили на сцену тварин. І ось закінчили виступати гімнасти, вивели коней. Я почала плакати на весь цирк і кричати, щоб вони витягнули їм з рота ці вудила, бо їм же боляче. В кінцевому результаті мене вигнали з цирку. Мамі сказали, що у неї невихована дитина».

Нам усім пощастило, що серед сотень шляхів у своєму житті Оксана Галан обрала вивчати поведінку собак і котів і ділитися власним досвідом з іншими.